"Я б, в першу чергу, помирила людей. Щоб вони стали добрішими.

Що для мене значить Ужгород? О, про це можна говорити й говорити, але ще краще - мовчати. «Мій район», де я жила з народження - вул. Докучаєва, що біля «Веселки». Тепер там, на місці мого будинку, в якому я жила до 6 років, розважальний комплекс «Джин». Пам’ятаю, як ми з братом лазили по гаражам, що позаду будинків тоді були, запах овочевого магазину, ще пам’ятаю гул з аеропорту, в якому мама пропрацювала 14 років, великі дерев’яні сани по скрипучому снігу... з БАМа вниз, «вертольотики» з дерев, білі ягоди з кущів, які ми «лопали», чи в когось кидали,  пам’ятаю подвійні з гармошкою величезні (ну звісно, що величезні… на той момент) автобуси, зупинку таксистів на Корятці, там же «циганське кафе» зі смачними млинцями й какао, «Золотий ключик», ну то можна бескінечно висмикувати з пам’яті ))) і ще вул.Декабристів, де виросла моя мама, виноградний двір,велика веранда, цигани по сусідству з двохкасетним магнітофоном)) їзда на велосипеді, саморобні гойдалки, ооо, а далі ще цікавіше,- нас занесло в Доманинці, там своєрідний закарпатський колорит, свій «доманярський» акцент, перша моя 17 школа, далі мій батько, як істинний "чужак " львів’янин, мав за справу честі побудувати великий будинок в «новому» Доманинському районі, аби не скитатися по родичам мами) І ми стали ближче до вароша... а ще вулиця Електрозаводська, яку я шість років долала щоранку йдучи на вулицю Українську здобувати вищу (а маршрутки туди так і не їздять з Доманинців?)... оо-о-о, я тут вивчилась на шару, без жодного хабаря, тут були мої перші успіхи - від поступлення самотужки до червоного диплому. А «Геліос», а виробнича практика, а перша робота, перша закоханість, я вже помітила,скільки накатала))) перепрошую)) це МОЄ місто,що тут ще додаси. Навіть на Львів, який щоразу вабить-кличе, його не проміняю. Я тут народилася, мені тут комфортно, я завжди буду старатися щось корисне зробити для цих людей, що тут живуть. Навіть старі «зкацаплені» хрущівки мені не стануть на заваді, навіть барижки з 90-тих у рехликах не зіпсують цього відчуття, це назавжди, словами не передати. Я - ужгородка. Ужгород, я люблю тебе!"

Руслана Курах

420 views
0

"Я б, в першу чергу, помирила людей. Щоб вони стали добрішими.

Що для мене значить Ужгород? О, про це можна говорити й говорити, але ще краще - мовчати. «Мій район», де я жила з народження - вул. Докучаєва, що біля «Веселки». Тепер там, на місці мого будинку, в якому я жила до 6 років, розважальний комплекс «Джин». Пам’ятаю, як ми з братом лазили по гаражам, що позаду будинків тоді були, запах овочевого магазину, ще пам’ятаю гул з аеропорту, в якому мама пропрацювала 14 років, великі дерев’яні сани по скрипучому снігу... з БАМа вниз, «вертольотики» з дерев, білі ягоди з кущів, які ми «лопали», чи в когось кидали, пам’ятаю подвійні з гармошкою величезні (ну звісно, що величезні… на той момент) автобуси, зупинку таксистів на Корятці, там же «циганське кафе» зі смачними млинцями й какао, «Золотий ключик», ну то можна бескінечно висмикувати з пам’яті ))) і ще вул.Декабристів, де виросла моя мама, виноградний двір,велика веранда, цигани по сусідству з двохкасетним магнітофоном)) їзда на велосипеді, саморобні гойдалки, ооо, а далі ще цікавіше,- нас занесло в Доманинці, там своєрідний закарпатський колорит, свій «доманярський» акцент, перша моя 17 школа, далі мій батько, як істинний "чужак " львів’янин, мав за справу честі побудувати великий будинок в «новому» Доманинському районі, аби не скитатися по родичам мами) І ми стали ближче до вароша... а ще вулиця Електрозаводська, яку я шість років долала щоранку йдучи на вулицю Українську здобувати вищу (а маршрутки туди так і не їздять з Доманинців?)... оо-о-о, я тут вивчилась на шару, без жодного хабаря, тут були мої перші успіхи - від поступлення самотужки до червоного диплому. А «Геліос», а виробнича практика, а перша робота, перша закоханість, я вже помітила,скільки накатала))) перепрошую)) це МОЄ місто,що тут ще додаси. Навіть на Львів, який щоразу вабить-кличе, його не проміняю. Я тут народилася, мені тут комфортно, я завжди буду старатися щось корисне зробити для цих людей, що тут живуть. Навіть старі «зкацаплені» хрущівки мені не стануть на заваді, навіть барижки з 90-тих у рехликах не зіпсують цього відчуття, це назавжди, словами не передати. Я - ужгородка. Ужгород, я люблю тебе!"

Added to Ужгород і ужгородці4 years ago

comments powered by Disqus

In this album