Сергій Братасюк
Військовослужбовець з Ужгорода, що служить в зоні АТО

"В мене четверо дітей, від 6 до 25 років. Служити пішов сам. Згодом до мене приєднався старший син. Зараз маю двотижневу відпустку на весілля до другого сина.
Коли тебе поглинає інше середовище, гостріше відчуваєш рідні цінності. Поруч з нашим блок-постом місцеве кладовище. Похорони, на які приходить до двадцяти чоловік вважаються тут дуже великими. Тривають, разом із молитвами хвилин п’ятнадцять найдовше. Мені, ужгородцю, який знає, що таке родинні стосунки, важко звикнути до такого. В нас і рівень довіри один до одного значно більший. Тут, проходячи біля церкви, люди хрестяться тихенько, там – напоказ. І ще одна риса, яка нас сильно виділяє поміж інших регіонів України, бо є ж поруч хлопці з різних областей: лише в закарпатців відношення до їжи дуже прискіпливе. Це не культ, але порівнюючи, можна назвати нас гурманами. Нам їсти треба смачно і красиво. От допомагають волонтери, привозять продукти. Коли це з інших регіонів, то вона хороша, але проста – макарони, щось таке. А от закарпатські волонтери обов’язково покладуть якусь аджичку, спеції, щось цікаве. І коли приходить черга куховарити нашим хлопцям, всі знають – сьогодні буде дуже смачно.
Чи змінилися звички? Жінка вчора мені сказала: ти став такий невибагливий! А в мене емоцій – море! І весілля, і день народження молодшого, потім в жінки, випускний…. Це щастя.
А зараз ми з меньшеньким підемо на вокзал. Дивитися на потяги. Він хоче бути машиністом. І солдатом."

Весь проект: https://www.facebook.com/alexander.gereshko/media_set?set=a.823312977753953.1073741905.100002257745187&type=1&pnref=story

Сергій Братасюк

352 views
0

Сергій Братасюк
Військовослужбовець з Ужгорода, що служить в зоні АТО

"В мене четверо дітей, від 6 до 25 років. Служити пішов сам. Згодом до мене приєднався старший син. Зараз маю двотижневу відпустку на весілля до другого сина.
Коли тебе поглинає інше середовище, гостріше відчуваєш рідні цінності. Поруч з нашим блок-постом місцеве кладовище. Похорони, на які приходить до двадцяти чоловік вважаються тут дуже великими. Тривають, разом із молитвами хвилин п’ятнадцять найдовше. Мені, ужгородцю, який знає, що таке родинні стосунки, важко звикнути до такого. В нас і рівень довіри один до одного значно більший. Тут, проходячи біля церкви, люди хрестяться тихенько, там – напоказ. І ще одна риса, яка нас сильно виділяє поміж інших регіонів України, бо є ж поруч хлопці з різних областей: лише в закарпатців відношення до їжи дуже прискіпливе. Це не культ, але порівнюючи, можна назвати нас гурманами. Нам їсти треба смачно і красиво. От допомагають волонтери, привозять продукти. Коли це з інших регіонів, то вона хороша, але проста – макарони, щось таке. А от закарпатські волонтери обов’язково покладуть якусь аджичку, спеції, щось цікаве. І коли приходить черга куховарити нашим хлопцям, всі знають – сьогодні буде дуже смачно.
Чи змінилися звички? Жінка вчора мені сказала: ти став такий невибагливий! А в мене емоцій – море! І весілля, і день народження молодшого, потім в жінки, випускний…. Це щастя.
А зараз ми з меньшеньким підемо на вокзал. Дивитися на потяги. Він хоче бути машиністом. І солдатом."

Весь проект: https://www.facebook.com/alexander.gereshko/media_set?set=a.823312977753953.1073741905.100002257745187&type=1&pnref=story

Added to Ужгород і ужгородці4 years ago

comments powered by Disqus

In this album