Отто Шпеник
Фізик. Академік Національної Академії наук України. Іноземний член Угорської Академії наук.

"Я народився в звичайній закарпатській родині, що виховувала шестеро дітей. Як і більшість хлопців повоєнного періоду захоплювався спортом, відвідував технічні гуртки. Навіть грав у симфонічному оркестрі. Коли став студентом, потрапив до рук справжніх педагогів-вчених Хічія, Чепура, Ломсадзе, Шкоди-Ульянова, Запісочного, Кишко, Жукова. Ті роки були роками тріумфу фізичної науки. Доля звела мене з вченими світового рівня Келдишем, Арцимовичем та багатьма іншими, імена яких сьогодні, нажаль, мало що кажуть звичайній аудиторії. В ті складні часи зміг попрацювати в наукових лабораторіях Нью-Йоркського університету, Інституті лабораторної астрофізики в Колорадо, Інституті фізики Паризського університету. А в Ужгороді мене чекали довгі дні і безсонні ночі в лабораторіях нашого університету.  Походи «на каву», де під час очікування своєї порції «еліксиру» бурхливо проходили наукові дискусії, нагадували справжні семінари, де ми отримували великий заряд бадьорості. Нам було по 30-35 років. Таким був мій шлях до директора Інституту електронної фізики НАН України.  Може від мене буде дивно це почути, але сьогодні ми втрачаємо радість безпосереднього людського спілкування, промінявши його на цифрові технології. Навіть святе – лабораторні дослідження на устаткуванні фізики зараз замінюють комп’ютерним моделюванням за письмовим столом. А я і досі довіряю лише тому, що можу сам помацати руками…"

Отто Шпеник

425 views
0

Отто Шпеник
Фізик. Академік Національної Академії наук України. Іноземний член Угорської Академії наук.

"Я народився в звичайній закарпатській родині, що виховувала шестеро дітей. Як і більшість хлопців повоєнного періоду захоплювався спортом, відвідував технічні гуртки. Навіть грав у симфонічному оркестрі. Коли став студентом, потрапив до рук справжніх педагогів-вчених Хічія, Чепура, Ломсадзе, Шкоди-Ульянова, Запісочного, Кишко, Жукова. Ті роки були роками тріумфу фізичної науки. Доля звела мене з вченими світового рівня Келдишем, Арцимовичем та багатьма іншими, імена яких сьогодні, нажаль, мало що кажуть звичайній аудиторії. В ті складні часи зміг попрацювати в наукових лабораторіях Нью-Йоркського університету, Інституті лабораторної астрофізики в Колорадо, Інституті фізики Паризського університету. А в Ужгороді мене чекали довгі дні і безсонні ночі в лабораторіях нашого університету. Походи «на каву», де під час очікування своєї порції «еліксиру» бурхливо проходили наукові дискусії, нагадували справжні семінари, де ми отримували великий заряд бадьорості. Нам було по 30-35 років. Таким був мій шлях до директора Інституту електронної фізики НАН України. Може від мене буде дивно це почути, але сьогодні ми втрачаємо радість безпосереднього людського спілкування, промінявши його на цифрові технології. Навіть святе – лабораторні дослідження на устаткуванні фізики зараз замінюють комп’ютерним моделюванням за письмовим столом. А я і досі довіряю лише тому, що можу сам помацати руками…"

Added to Ужгород і ужгородці5 years ago

comments powered by Disqus

In this album